Статус внутрішньо переміщеної особи у контексті міжнародного та національного права

Постановка проблеми. Внутрішньо переміщена особа (ВПО) як суб’єкт права соціального захисту зокрема, є новою категорією національної правової системи. Для подальшого розвитку законодавства та його удосконалення необхідне теоретичне осмислення явища вимушеного внутрішнього переміщення, його місця в історії України, міжнародно-правового регулювання та напрацювання термінологічної бази, яка би чітко окреслювала як вимушене внутрішнє переміщення загалом, так і правовий статус ВПО зокрема. Метою роботи є визначення особливостей внутрішньо переміщених осіб як соціально-правового явища, наведення історичних прикладів ВПО в Україні у ХХ столітті, класифікація правових актів у сфері соціального захисту ВПО за національним, регіональним та міжнародним критерієм. Використані такі методи наукового пошуку, як історично-правовий – для фіксації історичних фактів, їх правової фіксації та оформлення, компаративістичний метод – для зіставлення зразків закріплення правового статусу ВПО у інших країнах та на міжнародному рівні), формально-юридичний метод – для виявлення прогалин та колізій правового регулювання), метод системного аналізу судової практики – для оцінки якості та ефективності правового регулювання та визначення тенденції розвитку судової практики. Результатом дослідження є визначення ВПО невід’ємним, спеціальним суб’єктом правової системи України. Наявна в світі розгалужена система міжнародних актів у сфері захисту ВПО вказує на відсутність певної локалізації, оскільки з внутрішнім переміщенням зіткнулась низка країн на різних континентах світу. Висновки. Визначено, що набуття правового статусу ВПО є правом, а не обов’язком особи, та чітко відмежовує схожі, але не тотожні поняття "ВПО" й "біженці". Встановлена наявність низки правових висновків Верховного Суду, що сприяють захисту ВПО, але на національному рівні досі не закріплене застосування "Намібійського винятку". В якості ВПО запропоновано розуміти особу, яка, переважно, у короткий термін вимушена була залишити своє постійне місце проживання і переміститися до іншого населеного пункту в межах державних кордонів, у зв’язку з об’єктивними, такими, що від неї не залежать, факторами військового, політичного, техногенного, стихійного характерів, та набула спеціального правового статусу, який надає додаткові гарантії у сфері соціального захисту, освіти, забезпечення житлом тощо.

Problem statement. An internally displaced person (an IDP) as a subject of social security law, in particular, is a new category for the national legal system. In order to further develop and improve the legislation, it is necessary to conduct theoretical studies aimed at forced internal displacement and its place in Ukrainian history, and at international legal instruments. Also, it is important to develop a terminology that would cover the forced internal displacement in general and the legal status of the IDP in particular. The purpose of the paper are to identify features of internally displaced persons as a socio-legal phenomenon, to give historical examples of the IDP in the 20th century in Ukraine, and to propose the classification of laws, which regulate the area of social protection of the IDP, based on national, regional and international criteria. The following research methods were used: a historical-legal method allowed to identify the historical facts and to find out how they were legally documented, a comparative method allowed to compare different approaches to the legal status of the IDP established at national and international levels, a formal-legal method helped to identify gaps in the law and conflicts of legal norms, a systematic analysis of the judicial practice helped to assess the quality and efficiency of the legal regulation and to identify development trends of the judicial practice. As results of the research, the IDP was defined as an inherent and special subject of the legal system of Ukraine. The very existence of the extensive system of international legal instruments, which govern the protection of internally displaced persons, indicates that there is no localization because a number of countries around the world faced the problem of internal displacement. Conclusion. It was established that the acquisition of the IDP status should be considered as a right and not as an obligation. Speaking of the IDP status, we need to bear in mind that the terms "the IDP" and "refugees" are similar but not identical. There are a number of conclusions of the Supreme Court that contribute to the protection of the IDP but the "Namibia exception" still wasn’t applied at the national level. The IDP was defined as a person who was forced to leave a permanent residence predominantly in the short term and relocate to another settlement within State borders due to objective factors (military, political, man-made, and natural ones), which are beyond a person’s control, and was granted a special legal status that provided additional guarantees in the area of social protection, education, and housing, etc.